Фенікс

На нас падає завіса мовчання, і ніхто не сміє її підняти. "Я взяла своїх дочок і вирушила на захід України. 19 березня 2022 року російська армія прийшла до дому моїх батьків. На той момент на прохання батька мама переховувалася у будинку дідуся та бабусі. П'ятнадцять солдат підійшли, і троє з них увійшли на подвір'я. Батько застрелив російського солдата, який увійшов у будинок, і ще двох назовні, а потім йому вдалося втекти, сховатися." Я не можу повірити своїм вухам, тому задаю додаткові запитання. Юлія підтверджує, що її батько був поліцейським, тому він мав необхідну підготовку у разі виникнення бойових дій. "Коли вони побачили, що їм не вдається схопити мого тата, росіяни почали обстрілювати будинок бабусі та дідуся, де переховувалася моя мама. Вони насильно вивели її і почали бити, щоб дізнатися таємну схованку батька. Мама нічого не розповіла, тому вони вдягли ії мішок на голову і забрали в полон."

Пізніше вони дізналися, що всі люди в селі були налякані та боялися надавати допомогу, тому її батько втік у домашньому вбранні та капцях з рушницею до Харкова. Чотири дні Юлія нічого не знала про нього, чи живий він чи ні. Через кілька днів вона отримала дзвінок з невідомого номеру від свого батька. Протягом усього цього часу Юлія відчайдушно намагалася знайти свою матір, про яку, на жаль, не було жодної звістки. Її батько мав приєднатися до них на заході України лише тому, що його не прийняли до армії через вік. Юлія говорить майже шепотом. Між нами виникають довгі паузи, і, здається, жінка переді мною збирається із силами, щоб продовжити розповідь. Вона не пам'ятає точних періодів і послідовності подій через емоційну травму та стрес. "Думаю, що мій тато був з нами приблизно тиждень, і 2 дні він був у рекрутському центрі. Він хотів вступити до загону, який воював у Харкові, щоб шукати мою маму."

Невдовзі після цього мати Юлії була визволена. "Маму залишили вдома в дуже поганому стані. Її допитували, били, і вибили всі зуби. Їй не дозволяли спати протягом 5 днів."

Історія Юлії важка, немов ковдра, яка нависла над нами, залишаючи нас майже без повітря та світла. Матір Юлії вдалося доправити до західної частини України, і вона досі перебуває на лікуванні через наслідки утримання в полоні. На початку червня вони повернулися до Харкова, але обстріли продовжувалися, змушуючи Юлію та її дочок спускатися в підвал кілька разів на день, щоб сховатися. "Мама не могла бути у закритому просторі. У неї були панічні атаки, тому через два тижні нам довелося знову виїхати." Кошмар, через який пройшла її мати, досі живий і, здається, пронизує кожен рівень їхнього життя.

"Ми виїхали до Львова з двома валізами одягу і без грошей. Все, що ми мали раніше, було знищено, спалено..."

Юлія розповідає мені, що два дні тому її батько повідомив, що повернеться на фронт. Йому було надано звільненя у грудні 2022 року, коли виповнилося 60 років, але наразі він хоче знову воювати. Тепер я краще розумію відчай у її голосі. Здається, що всі частини цього досвіду зливаються воєдино, створюючи болючий образ.

Юлія не може працювати через наслідки травми - в ситуаціях, коли вона повинна зосередитися, або відчуває стрес, вона нічого не бачить. Буквально. Її мозок блокує будь-яке зображення і залишає її в темряві. Фахівці називають це психосоматичною тривогою. Реальність її життя останніх місяців. Нездатна працювати. Соромно просити про допомогу.

Вона показує мені фотографії, зображення будинків батьків і дідуся та бабусі, і я бачу там фрагменти свого власного дитинства. Потім іскорка радості від улюблених спогадів зникає, адже на екрані з'являється поточне зображення: повсюди руїни, уламки, що порозліталися від вибухів, вирви, куди влучили ракети. Її життя та життя її близьких, минуле мільйонів – знищені полум'ям війни.

Я відчайдушно обіймаю Юлію і важко відпускаю її зі своїх обіймів. Я прагну її затримати, захистити, принаймні, подарувати їй краплю добра. Я не можу. Юлія виходить із кімнати, але вона залишається в моєму серці та думках назавжди.

Реальність її життя за останні місяці... вона не може працювати через наслідки травми - у ситуаціях, коли їй потрібно зосередитися або вона відчуває стрес, вона більше нічого не бачить. Буквально. Її мозок блокує будь-яке зображення і залишає її в темряві. Фахівці називають це психосоматична тривога.